Кремль сподівається зламати Україну взимку, але санкції Трампа змінюють переговорну гру

Санкції США проти Росії, оголошені Дональдом Трампом після зустрічі з Володимиром Зеленським у Вашингтоні, стали першим сигналом зміни підходу нової адміністрації до Кремля. Попри очікування стрімкого прориву в переговорах щодо припинення війни, процес знову зайшов у паузу: анонсована зустріч Путіна і Трампа у Будапешті зірвалася, а контакти між Москвою та Вашингтоном фактично заморожені.

На цьому тлі Росія продовжує наполягати на максималістських вимогах, що передбачають нейтралізацію української обороноздатності та політичні поступки, включно з виходом ЗСУ з неокупованої частини Донецької області. США, у свою чергу, демонструють готовність посилювати економічний тиск на Кремль.

Про реальні наслідки санкцій для Кремля, про те, чому зірвалася анонсована зустріч Путіна й Трампа у Будапешті, наскільки ймовірні поступки від Києва та що насправді потрібно Москві, "ОстроВ" поговорив із політичним експертом Костянтином Матвієнком. У розмові — також про роль Китаю, внутрішню ситуацію в Росії напередодні виборчого року, перспективи зустрічі Трампа й Сі Цзіньпіна, а також про українську внутрішню політику: підготовку до енергетичної війни та бюджет-2026.

– Нещодавно Володимир Зеленський після зустрічі з Дональдом Трампом заявив, що ми наблизилися до завершення війни. Чому це прозвучало і чи згодні Ви з таким висновком?

–  Я з цим не згодний. Думаю, коли він це говорив, він щиро вірив у такий сценарій. Зустріч Зеленського та Трампа пройшла конструктивно, попри те, що нам не дали "томагавків". І Зеленський, і Трамп розуміють реальний стан російської економіки, інфраструктури, воєнної машини. Напередодні Путін телефонував Трампу й, тягнучи час, обіцяв "дорожню карту" швидкого завершення війни. Коли Трамп збагнув, що його обманюють, він і запровадив санкції. Тому на той момент Зеленський  вірив у це, але об'єктивна реальність така, що війна скоро не закінчиться.

–  Чому, на Вашу думку, Трамп все ж пішов на впровадження санкцій?

–  Україні пощастило, що американська громадська думка як виборців республіканців, так і виборців демократів, вона на боці України. При всіх когнітивних проблемах Трампа, як це дипломатично прийнято називати, він розуміє свою залежність як політика від громадської думки, від настрою виборця.

Тому, коли стало очевидно, що Путін виставляє його дурнем та водить за носа, це обурило і самого Трампа, і його оточення. Отже, Трампа переконали в необхідності запровадити ці санкції. Вони були готові, вони були прораховані. Недарма пізніше стало відомо, що в нього було три варіанти: найлегший, середній і важкий. І він, відповідно, запровадив середній варіант санкцій, натякнувши Путіну, що має ще один, жорсткіший пакет.

Крім того, є ще один важливий момент. Трамп дуже хотів досягнути прогресу щодо завершення війни до зустрічі з Сі Цзіньпіном. На найближчий четвер ця зустріч попередньо запланована, хоча є сумніви, що вона точно відбудеться. Трамп готується до переговорів у Південній Кореї і йому було вкрай необхідно показати, що він зумів здобути певні домовленості з Росією. Показати Індії і всьому світу, що Сполучені Штати "відірвали" Російську Федерацію від Китаю. Але цього не сталося.

Відповідно, переговорні позиції Трампа на зустрічі з Сі виявилися не такими сильними, як на це розраховувала його команда. Тому і було ухвалене рішення оголосити санкції саме зараз.

– Наскільки ці санкції є масштабними та болючими для Путіна?

– Санкції мають три складові: символічну, політичну і цілком матеріальну економічну.

По-перше, символічно важливо, що Трамп продемонстрував і ЄС, і іншим партнерам: США готові реально тиснути на РФ. У той самий день Європейський Союз оголосив 19-й пакет санкцій — це пряма реакція на дії Вашингтона.

По-друге, удар спрямований по фінансовому серцю Кремля: під санкції потрапили дві нафтові компанії, які забезпечують близько 51% видобутку російської нафти. Це особисті "генератори грошей" для Путіна та його найближчого оточення. Не дивно, що російський фондовий ринок одразу пішов вниз, а пропагандисти демонструють розгубленість і злість.

По-третє, маємо яскравий індикатор: терміновий вояж до Вашингтона Кіріла Дмитрієва, особистого переговірника Путіна. Він полетів демонструвати буцімто "контроль ситуації" і здатність Кремля домовлятися. Але фактично Дмитрієва ніхто на високому рівні не прийняв. Це вже показник.

– Тобто нові американські санкції справді зачепили Путіна?

–  Безумовно зачепили. Але найважливіше інше: це не останній пакет. Після зустрічі Трампа і Сі, коли стане зрозуміло, як далі будуватимуться відносини між США та КНР, команда Трампа зважить, наскільки вигідно посилювати тиск на Росію і що саме ще потрібно додати. Ми вже бачимо, що ЄС вдарив по банківському сектору і криптовалютних операціях РФ. Американці, скоріш за все, також це врахують у наступній хвилі — якщо Путін не змінить поведінки.

– Тобто можна очікувати посилення тиску з боку США?

–  Якщо Путін не піде на поступки — так. З огляду на вибори в Америці та іміджеві ризики, у Трампа може не бути іншого виходу. Його команда проаналізує дію нинішнього пакета, добере слабкі місця — банківський сектор, криптовалюти — і може вийти з наступним рішенням.

– Теоретично "вихід" для Трампа — прийняти умови Путіна і змусити Київ відійти, приміром, з частини Донеччини для встановлення режиму припинення вогню. Це реалістично?

– Трамп, можливо, і пішов би на такий шлях, він уже тиснув на Зеленського. Але є американське суспільство. Україна — жертва агресії, і всі моральні переваги на нашому боці. Виборець це розуміє, тож "зрівнювати сторони" не вийде.

– Чому зірвалася анонсована зустріч Трампа та Путіна у Будапешті?

– Тут важлива послідовність подій. Після телефонної розмови та попередньої домовленості про зустріч у Будапешті контактами з росіянами перестав займатися Стів Вітков — їх перебрав Марко Рубіо — політик із дуже чітким розумінням, що таке Російська Федерація і хто такий Путін. Він позиціонує себе як політичний спадкоємець сенатора Джона Маккейна, "яструба".

У команді Трампа Рубіо — один із найпідготовленіших і найкомпетентніших у зовнішній політиці.  Його головна мета — не допустити, щоб Трамп виглядав у світі слабким. Якби президент США прилетів до Будапешта без реальних домовленостей про припинення вогню, це було б іміджевою катастрофою. Рубіо, поговоривши з росіянами, побачив, що Москва не йде на жодні пропозиції Трампа. Тож він порадив відмовитися від зустрічі.

Російські ЗМІ називають це "перенесенням", але коли нічого не погоджено і немає дати — це і є скасування. Тому головним гравцем у зупинці цієї історії, на мою думку, став саме Рубіо.

– За яких умов така зустріч стала б можливою?

– За умови припинення вогню. Але це для Путіна зараз неможливе. По-перше, він щиро вірить, що може дотиснути Україну — зірвати нам опалювальний сезон, коли країна залишиться без тепла і світла, а фронт посиплеться. Він на це дуже сподівається.

По-друге, Путін ухвалює рішення без реальних даних: про втрати, про стан техніки, про ресурси, про спроможність продовжувати наступ. Він не хоче знати правду. З карти Росія виглядає сильнішою за Україну — він мислить саме так.

Але ж ми бачимо, якою ціною російським військам даються кілька зруйнованих квадратних кілометрів української території. Сенсу в цьому все менше.

І по-третє — внутрішня політика. Якщо оголосити паузу, багато росіян, які становлять щонайменше 80% населення і ненавидять Україну, запитають:"Навіщо всі ці роки? Де результат? Що ми маємо: повна міжнародна ізоляція, втрата Сирії, перспектива втрати Північного Кавказу, значні втрати золотовалютних резервів, понад мільйон убитих і поранених… За що все це?". Цих питань Путін боїться найбільше. Тому припинення вогню для нього — політично смертельне.

– Які базові умови Кремля для "заморозки"лінії фронту Ви бачите зараз?

– Лавров уже чітко озвучив базовий набір вимог Кремля. Те, що вони називають "денацифікацією" і "демілітаризацією". Тобто нейтральний статус України, обмеження чисельності та озброєння Збройних сил. Ці пункти давно прописані.

Далі йдуть політичні вимоги: державний статус російської мови, дозвіл на діяльність російської православної церкви. Це — зовнішні атрибути.

Але головне, як на мене, — усунення Зеленського. Саме він зламав Путіну план "Київ за три дні". Ситуація була парадоксальною: Путін був переконаний, що Зеленський втече. Захід теж пропонував йому евакуюватися. Пам’ятаєте фразу: "Мені треба зброя, а не таксі". Зеленський залишився — і це зруйнувало початковий задум Кремля. Тепер Путіну потрібен в Україні політик, який погодиться підписати з ним усе, що він хоче.

– Але ж економіка Росії не безмежна. Вона не може воювати вічно?

– Безперечно, є обмеження запасу міцності російської економіки. Але Путін — людина, якій не говорять неприємної правди. Він щиро вірить, що може воювати дуже довго.

– Економічний тиск США здатен пришвидшити кінець цієї війни?

– Трамп справді може суттєво вплинути. Але вплив має бути колективним. Це Сполучені Штати, Європейський Союз, Велика Британія, Канада, Японія, Південна Корея, Австралія та інші партнери.

Важливо пам’ятати: де-факто Україна воює з трьома ядерними державами — Росією, КНДР та Китаєм, який підтримує і Москву, і Пхеньян. До недавнього часу до цього переліку входив і Іран, але він нині сильно ослаблений. І є ще Білорусь — вона теж несе повну відповідальність за цю війну.

– Чого очікувати від анонсованої зустрічі Трампа і Сі Цзіньпіна?

— Об’єктивно — це зустріч не про нас. Це діалог двох найбільших економік світу, які мають домовлятися про правила гри між собою. Але, звісно, хотілося б, щоб Трамп поставив Сі питання про обмеження підтримки Росії.

Запроваджені санкції вже вплинули на російський нафтовий експорт до Індії та Китаю. Обидві країни почали шукати альтернативні джерела постачання, і це важливо. Але я не впевнений, що слово "Україна" буде в порядку денному цієї зустрічі.

– А чи може Китай відіграти конструктивну роль у завершенні війни?

– Поки що — ні. Ми чули заяву міністра закордонних справ Китаю під час його візиту до ЄС: Пекін готовий брати участь у врегулюванні, але на умовах, вигідних Росії, не Україні. Китай має власний інтерес. Йому потрібно зберегти хороші економічні стосунки зі США — і про це Трамп точно говоритиме. Потрібно зберегти ринок ЄС. А війна цьому заважає: ресурси Європи йдуть на оборону, а не на імпорт із Китаю.

З іншого боку, Китай боїться дестабілізації Росії. Йому зручно мати Росію фактично як сировинну колонію — з нафтою, деревиною, корисними копалинами за низькими цінами. І при цьому — без жодних витрат на управління цією "колонією". Дуже вигідна конструкція.

Трамп сподівається, що Китай скоротить закупівлі російської нафти. І це може статися не лише через санкції, а й через економічну кризу у самому Китаї — російська нафта стає йому просто менш потрібною. Охолодження світової економіки вже тисне на ціни.

Крім того, американські санкції працюють: один з найбільших індійських імпортерів російської нафти вже переключився на поставки з Близького Сходу та навіть із Гаяни — куди раніше взагалі не зверталися.

– Якщо узагальнити — у якій точці переговорного процесу ми зараз знаходимось?

–  Поширюються чутки, що Україна і Росія нібито постійно ведуть якісь контакти. Це неправда. Навіть обмін полоненими зупинено. Інша лінія — зі США. Це важкий діалог, але він триває: на нас тиснуть, водночас нам допомагають. Контакти між США і Росією також фактично на "заморозці" після візиту Дмитрієва до Вашингтона, який нічого не приніс. ЄС узагалі не веде діалогу з Москвою. Отже, говорити про якийсь інтенсивний переговорний процес зараз не доводиться.

– Санкції Трампа можуть його прискорити?

– Поки що зарано казати. Дмитрієв нічого не домігся. Але після зустрічі Трампа і Сі ми побачимо значно більше. У Конгресі США вже рухаються три важливі законопроекти: один, який пройшов комітет — про визнання Росії державою-спонсором тероризму за викрадення українських дітей, та ще два— також двопартійні. Навряд чи ухвалять усі три, але один-два можуть пройти.

Плюс санкції, які може посилити особисто президент США — рішення будуть залежати від результатів переговорів у Південній Кореї. Хоча є ризик, що Сі в останній момент передумає зустрічатися. Але для України найкращий сценарій — щоб переговори відбулися.

– Є думка, що реальне "вікно можливостей" для переговорів відкриється напередодні виборів у США та до Держдуми РФ, які відбудуться восени наступного року. Ви з цим згодні?

– Так.  Виборча кампанія завжди готується заздалегідь, але справжня інтенсивність починається за рік до голосування. А до виборів у США і Росії залишилося навіть менше року. Хід можливого мирного процесу прямо залежить від цих виборів. Україна є частиною виборчого порядку денного як у Сполучених Штатах, так і в Росії.

У РФ це не вибори, а чергове "перепризначення" Держдуми. Але навколо цього процесу створюється інформаційне поле, яке змушує говорити про реальний стан російської економіки, соціальних систем — а це безпосередньо пов’язано з війною. І ми бачимо: російський виборець розчарований тим, що перемоги немає.

– Хотів би перейти до внутрішньої ситуації в Україні. Зокрема — до підготовки влади до "енергетичної війни". Зараз звучать взаємні звинувачення: центральна влада звинувачує місцеву, місцева —центральну. Чи доречно це обговорювати під час обстрілів?

— Обговорювати — необхідно. Навіть за звітами парламентської тимчасової слідчої комісії захист енергетичної інфраструктури був забезпечений недостатньо. Це факт. Але питання покарання має бути після війни — зараз потрібне оперативне усунення недоліків і максимальний захист критичної інфраструктури.

Треба розуміти: характер війни змінився. Російські ракети і дрони оснащені елементами штучного інтелекту, вони точніші й складніші для перехоплення. І ми бачимо зростання кількості влучань, зокрема у Києві. Звичайно, можна ставити питання: "А де дрони-перехоплювачі, про які говорили?". Але перекладати всю відповідальність лише на центральну владу — неправильно.

Є проблеми в розподілі повноважень і відповідальності. Наприклад, у Києві одночасно працюють і військова адміністрація, і міська державна адміністрація на чолі з Віталієм Кличком. Їхні повноваження часто перетинаються хаотично. Можна логічно запитати у міської влади: чому бюджетні кошти йдуть на плитку, бордюри і тротуари — а не на захист енергетичних об’єктів чи дрони?

В Одесі ми побачили іншу модель: після позбавлення Труханова громадянства керування містом повністю перейшло до військово-цивільної адміністрації. Тепер вже до неї постануть питання. Тобто кожна історія — окремий випадок, універсальних рішень тут немає, як немає і "стандартної ситуації" під час війни.

– Нещодавно Верховна Рада проголосувала за державний бюджет на наступний рік в першому читанні, який вже багато хто охрестив передвиборчим. Ви згодні з такою оцінкою?

– Деякі пункти мають явний популістичний характер: пакети школярам, підвищення стипендій… Але давайте зберігати надію, що це не "передвиборчий бюджет", а спроба влади підтримати людей. Зверніть увагу: коштів на вибори в бюджеті немає. Але їх можуть додати у будь-який момент, якщо вибори оголосять.

Що ж стосується можливих виборів в Україні, то їх зараз просто неможливо провести: питання безпеки, доступу виборців, організації на прифронтових та окупованих територіях… Це треба врегульовувати законодавчо, але політичної волі я не бачу. У першій половині наступного року вибори виключені. Восени ймовірність теж мінімальна.